10 з 10: Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання.
Буккросинг: перетворюємо світ на суцільну бібліотеку
Історична довідка
(2-10) Якось у Парижі меценат закупив 250 велосипедів і розкидав їх по
місту. Кожен охочий міг узяти двоколісний транспортний засіб і доїхати туди,
куди потрібно, а потім залишити його там для наступного подорожнього… Згодом
схожий рух набув популярності й з іншими речами. У 2001 році в американського
інтернет-технолога Рона Хорнбекера з’явилася ідея буккросингу (з англ.
bоок – книга, crossing — рух). На одному із сайтів він прочитав про систему
циркуляції по всьому світу залишених фотоапаратів і вирішив повторити цей експеримент з іншими речами. Тоді ж поклав 20 книг у холі одного готелю. А за півроку було вже 300 активістів, які «відпускали» своїх друкованих друзів у подорож…
(11-15) – Буккросинг – це міжнародний рух за «звільнення» книжок, – розповідає
арт-менеджер книгарні «Є» Оксана Васьків. — Суть його полягає в тому,
щоб «звільнити» книгу від господаря й пустити її у вільне плавання. В Україні він
з’явився 2005 року. Щоб книжка не загубилася, а знайшла свій шлях до читача,
було створено буккросингові полиці.
(16—21) – Наприклад, у Львові перша така поличка виникла наприкінці літа
2009 року в галереї «Ом». На той час була лише група ентузіастів, яка спробувала залишати книжки на вулицях або в кав’ярнях міста, — говорить активіст
львівського буккросингу Тарас Бейзик. – Але в таких випадках через незнання
львів’ян часто траплялося, що буккросер відпускав книжку, а той, хто знаходив,
просто забирав її собі. Тож ризик, що вона зійде з маршруту, був дуже високий.
(22-24) – Спершу на нашій полиці було кілька десятків книг, – пригадує Галина
Кулик, одна із засновниць й активісток буккросингу у Львові. – За три місяці їх кількість зросла до двох сотень.
(25-27) – Невдовзі після прем’єрної полиці з’явилася ще одна – у книгарні «Є». Уміст її з часу відкриття крамниці суттєво змінився, — наголошує Оксана Васьків.
(28-31) – Величезний попит має популярна сучасна література, – долучається
до розмови Тарас Бейзик. – Класика й так є в кожного вдома. Найбільш
читабельними залишаються наші сучасники: Любко Дереш, Сергій Жадан, Тарас Прохасько…
(32-39) – До речі, книжки, учасниці буккросингу, переносять інформацію про
враження тих, хто їх читав, – продовжує Оксана Васьків. – Люди залишають на
форзацах або на сторінках свої рекомендації й контакти, щоб згодом обмінятися
враженнями чи просто знайти нових друзів за інтересами. Зазвичай полиці обладнано
спеціальними наліпками, які дають зрозуміти, що цю книгу не продають, а
її просто можна взяти почитати. А ще позначками, що прикріплюють на форзац.
Це буккросинговий лист, де в спеціальній графі вказують контакти й поради
наступному читачеві.
(40-47) – Для мене буккросинг – це насамперед геніальна ідея, яка стирає
рамки соціально усталених норм на зразок «я – тобі, а ти – мені», – каже Тарас
Бейзик. — Це можливість просто віддавати. Показати людям, що буває «просто
так», щиро, відкрито, без реклами, без спонсорів… Справжній буккросер, який
зумів зрозуміти всю глибину руху, «звільняє» книжки й отримує від цього задоволення. Дехто думає, що буккросинг — це можливість знайти собі якусь цікаву
книжечку задарма. Можливо. Але суть у тому, аби «відпускати» її в мандрівку, перетворюючи світ на відкриту бібліотеку…
Коментар
(49-57) Галина Бабій, радіожурналіст: Буваючи на відпочинку чи у відрядженнях
за кордоном, зауважила, що вільний обмін книжками там дуже поширений.
Ідеться не лише про книгарні, а й про готелі, де зупиняється люд з усього світу!
На жаль, наші видання мені жодного разу не траплялися… Відтоді завжди беру
в подорож кілька книжок і журналів українською мовою, які залишаю почитати
всім охочим саме на таких поличках із написом «Вооксгоззіпд». Буккросинг –
своєрідний народний рух. Я з тих людей, які не чекають на допомогу ані від
міністерств, ані від дипломатів, ані від спонсорів. Якщо багато хто з нас
робитиме так само, української книжки у світі побільшає…
За Б. Городницькою
У тексті згадано всі аспекти буккросингу, ОКРІМ
|